Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого

коротке то любов і довге то любов

(no subject)
тхір, коцарев
olehkots
- - -
Закінчилась відлига.
Закінчивсь карнавал.
Закінчилось велике прання.

Лиш бурульки на пам’ять
сушаться
на шворці
для білизни.
Tags:

ПОВИННІ БУТИ
тхір, коцарев
olehkots
дах повинен бути білий
стіна повинна бути червона
двір повинен бути лабіринтом
сліди куль у стіні повинні нагадувати
перестиглу вишню
цілісну жінку
продавчиню коктейлю молочного
в продуктовому «сніжок»

я повинен бути задуманим
Tags:

ОБЕРНЕНЕ КСЕНОХОККУ
тхір, коцарев
olehkots
Уродженці містечок!
Нащо вам треба
Стільки сили зайвої?
Tags:

ПРИХОДЬ ДО МЕНЕ НА ШИТТЯ
тхір, коцарев
olehkots
у засніженім чагарнику
ти рукав пальта надірвала
і, – кажеш, -
тиждень уже ніяк не зашиєш.

приходь до мене
додому:
миша дістане
моток
ниток,
тарганець нитку встромить
у голчине вушко,
а павук
зашиє
все, що треба.

коли хочеш,
навіть пристрочить
на рукав
маленьку стрічку туману.
Tags:

(no subject)
тхір, коцарев
olehkots
- - -
Думав, на шляху
Жаба причаїлася.
Ні. Це гівенце.
Tags:

ПРИВЕЗІТЬ ТРОХИ ВІТРУ
тхір, коцарев
olehkots
Мій приятель на гітарі грає
невідому мелодію,
вільний подих імпровізації,
а повз нього до річки біжать
видри-лебеді,
вчувши серед туристів собаку,
а над ним на вежах старого міста
світяться чорні
готичні ручки, перемикачі й ковпачки.

Ми з ним сир їли
в кафе мізантропічному,
де колись засідав брат Майрінк,
і замість грошей,
лишили барменові телефон,
чорний, як Порохової вежі вершечок,
лиш, на жаль, не трапецієвий,
а потім геть вийшли,
і можна було б сказати, що «розчинились»,
але ж нас і не було.

Сміявся і слухав вірші,
злегка побоюючись заснути,
та заснути було неможливо –
інакше рука
б випустила літр вина,
тому просто слова тонули,
ніби посоловілий хліб.

Вітер.
Стільки вітру.
Така колекція вітру, що не по кишені
жодному олігарху.
Орнаменти вітру.
Жіночі голови вітру.
Колони вітру.
Обійми вітру, безглузді його обіцянки.

Наступного разу
привезіть, будь ласка, з Праги трохи вітру.

Й будьте уважні –
легко його розгубити
у відблисках маячні
ліхтарів нічних,
відколи дитина весела
сплутала
всі намиста трамвайних маршрутів
назовсім.
Tags:

(no subject)
тхір, коцарев
olehkots
- - -
Дім хвороби – сірий, дощатий і сутінковий,
зі страхом найменшого звуку
в мить зазирання у шпарку,
перед дверей прочиненням,
мов Чогось Такого вчиненням.
Темно. Простромлена ложкою
на столі ганчірка.
Лиса лялька у коридорі беззвучно сміється.
Хто на ліжку спить:
ковдра а чи людина?
Маятник тоне в пилючній годині.
А із кватирки розчахнутої
стежить за всім
скаженоокий кіт.

В останній кімнаті просторіше.
Тут виступає дует –
батарея і табурет.
Ти їх не чуєш,
але музика справді є.
Концерт не в сезон.
Публіки нема.
Все тільки для обраних.
Вхід вільний.
Вихід – як пощастить.
 
Tags:

(no subject)
тхір, коцарев
olehkots
- - -
засинаючи втрьох,
крізь м’яку механічну печеру повік
бачити, як
водяним ліфтом
піднімається щастя.

- що таке водяний ліфт?
- не знаю.
що таке щастя,
не знаю теж.
Tags:

ЛІТЕРА Ґ ВІДКИНУЛАСЬ
тхір, коцарев
olehkots
У 9 років
у пожовклих Трьох мушкетерах
уперше зустрів літеру
ґ
.
Певно, це були
Ґвардійці Кардинала,
підступні, проте приречені –
саме тому літера ґ
несла на випростаній руці
відрубану голову
.
Що це за буква така?
До школи питатись іти – без сенсу,
там вчителька мови
казала:
«Буду учить укрАинский вместе с вами»
.
А от сусідка Таня,
що вчилась у сорок шостій,
посміялася з мене:
«Тю! Це ж така ще одна нова г,
ми вчимо її на укрмові,
а ви що, ні?!
Фуууу, ну й школа!»
.
Вдома батьки повідали
сумну історію
літери ґ
репресованої,
і я, глибоко заінтригований,
став чекати амністії
остаточної
.
Ось цей день
настав.
Задзеленчала хвіртка в дворі.
Відчинилась.
І повз малиновий кущ
увійшла
вона,
ґ,
точніше вже –
Ґ,
з валізою прямокутною
кольору хліба гарячого українського
і такої ж фактури,
з золотими зубами,
з усмішкою черепуватою,
з сірими на руках малюнками
і в дивній хухвайці
.
Примружилася,
загрозливо посміхнулася сонцю,
поставила валізу на землю коло
ґанку,
вийняла
кружку залізну,
дала мені та сказала:
«Шкет, підігрій кип’яточку»
.
Поки бігав по воду,
вона позрізала всім іншим літерам
ґудзики,
кашляла до мокротиння
та сміялася,
дивлячись на повсюдні у нашому дворі
ознаки весни,
мугикаючи все під носа
:
«Ну, от і я, розсуньтесь, фраєрята,
у мене настрій – пером попрацювати»
.
Й перо у неї,
підкреслювала часто,
геть не гусяче
.
Сиділа в садку на лавочці,
ганяла спершу решту літер,
тоді ловила
ґав
і чифірні приходи,
навколо розтавали рештки снігу,
ніхто її уже не помічав
.
А часом згадувала
подруг,
що залишились у хазяїна,
що оминула їх амністія,
найбільше – букву «ять»,
її акробатичну розпальцьовку,
і скрушно шепотіла –
ах ять,
ах ять,
ах ять.
Tags:

Випадок Шинкаренка
тхір, коцарев
olehkots
Нещодавно на сайті видавництва «Люта Справа» з’явилося друком нове оповідання письменника Олега Шинкаренка (lutasprava.com/shy.html), що наштовхує на деякі роздуми про тематику і технічку сучасної української прози.
Оповідання «Метафізичний бій Андрія Бандери» витримане у здебільшого абсурдній стилістиці (з вкрапленнями блискіток стімпанківських та інших естетичних моментів), як, зрештою, і його перша збірка оповідань «Як зникнути повністю», романи «Кагарлик», «Перші українські роботи», «Череп».
Але є нюанс, що вирізняє нинішнє оповідання з-поміж попередніх текстів письменника. Шинкаренко звернувся до теми Визвольних змагань, Української революції, що їхній столітній ювілей ми розпочали відзначити торік і відзначатимемо ще не один рік.
Я вже бачу як живих людей, котрі скажуть: неприпустимо відзначати цей ювілей так, як то робить Олег Шинкаренко. Про героїв і борців за незалежність потрібно писати серйозно, патетично та реалістично, а не абсурдно, іронічно і грайливо. Очікувана позиція, немає жодних сумнівів, що нову тематичну сторінку творчості цього автора чимало людей сприймуть саме так. Не знаю, чи варто сперечатися про смаки й естетичні орієнтації, чи є це заняття конструктивним, але мені здається, що саме оповідання «Метафізичний двобій Андрія Бандери» є доречним прикладом для формулювання позицій.
По-перше, через те, що воно образно яскраве та різноманітне. В ньому поєднується справді матеріалізований дух історії (хай наівть ця матеріалізація відбувається й у фантастичний спосіб) з пародійною грою, послідовна і ретельна деталізація з несподіваними масштабними узагальненнями. Діалоги традиційно важко назвати найсильнішими місцями творчості Шинкаренка, проте тут і вони, насичені «дзеркальним» ефектом, успішно працюють на створення стереоскопічної картини подій – драматичної Чортківської офензиви української армії.
Оповідання Олега Шинкаренка про один день кривавої української історії стає таким собі місцем зустрічі. Тут, наприклад, сходяться з двох боків фронту символічні покровителі двох армій – Ченстоховська Богоматір та полковник Іван Ґонта. Неможливо не добачити в цьому не тільки пародії, але й цілком серйозної алюзії на давню традицію описів битв, як літературних, так і графічних, тобто актуалізацію такої традиції. Так само зустрічаються в оповіданні батько Степана Бандери та батько його майбутньої дружини. Це теж момент показовий – не лише театральний ефект, але також і проникливий символ важкого кругового шляху національно-визвольного руху, а ще – абсурдності й непередбачуваності долі людини та долі поколінь. Тут Шинкаренко постає діалектиком: з одного боку раціоналістично, послідовно препарує дійсність, із другого – приходить до абсолютно раціонального й аргументованого висновку про її, дійсності, цілковиту ірраціональність, ба навіть скрученість у містичні кільця.
Про те саме свідчать дискусії (властиво, метафізичні бої) про душу і Бога з мертвим командантом, які лише читачу недосвідченому та неуважному можуть видатися блюзнірством. Насправді через химерність Шинкаренко виходить тут на орбіту змагання ідей і спроб пошуку істини, що неминуче активізуються в такі часи, як, приміром, описані в оповіданні. Або в такі, як наш.
То чи варто все ж писати такі дивакуваті, абсурдні й експериментальні твори на теми на кшталт Визвольних змагань? Теми, що, мовляв, потребують лише грамотної пропаганди та піару?
Переконаний, що варто – і то незалежно від художніх чеснот і недоліків «Метафізичного бою Андрія Бандери»: просто це оповідання постає тут таким собі ситуативним лакмусовим папірцем.
По-перше, особливості письма Олега Шинкаренка змушують читача від екстравагантних деталей оповідання перейти думкою до деталей реальних подій, що відбувалися 1919 року. Барабанні, шаблонні пропагандистські твори таким роздумам сприяють рідко. Як саме відбувалися бої 1917-1921 років? Як виглядала зброя, одяг. Про що розмовляли учасники подій? Що вони відчували? Як виглядали тодішні міста, села, річки, залізниці, шляхи? Матерія історії – ось на що надихають такі оповідання.
А по-друге, нестандартні чи навіть екстравагантні тексти повертають будь-якій темі свіжість. Чи потребує цього тема Української революції? Так. Хоч вона й досі не належить до найбільш охоплених художньою літературою (отже, Шинкаренко заповнює прогалини), та вже породила безліч кліше й одноманітних творів. Воно й не дивно: писати про найпомітніші, найочевидніші події нерідко найважче. Відтак, текст Олега Шинкаренка зовсім не є знущанням з пам’яті наших героїв, а легким стрясанням, яке дозволяє поглянути на цю історію з нових, небуденних перспектив.
Олег Коцарев

?

Log in

No account? Create an account