тхір, коцарев

(no subject)

---
Змія надіває перстень.
Усі замки замикаються.
Крім тих дворів,
де на дахи
жовте листя налипло.
тхір, коцарев

МОЖЕ, УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ

день був такий тонкий і тремтливий,
немов павутиння,
розфарбоване павуком-маніяком,
академістом.

лишилося тільки чекати,
хто його розірве.

це був жук «сонечко»,
що ввірвався в моє вікно,
на градус літери «у» прочинене.

депортував я його
на рекламній газеті партії «Шлях Добрих Намірів»,
і в одній зі статей, до речі,
йшлося про примусові виселення,
тільки в інших масштабах.

прокидаюсь наступного дня,
знов на планеті «Осінь»,
а все вікно вкрите
різношвидкісним
автодромом червоно-чорних жуків,
спраглих тепла
і читання.

тільки ж газети в мене більше нема,
і вибори – закінчилися,
потрібно щось інше,
може, українська поезія?
тхір, коцарев

ЩОБ ВАС БІЛЬШЕ НЕ БАЧИЛИ

жінка, яка лежала на столі
кольору денного місяця
жінка, яка лежала у вікні
в монохромних вітражних колготках

жінка воскресла
і продала квитки на електричку

чого тільки не зробиш
щоб вас більше не бачили
на станції Здолбунів

щоб можна було визирати
в розчахнуті вінка
щоб волосся без надії боролося з вітром
щоб бачити як у деревах вечірніх
невидимий пташок-пікальник
розтинає співом своїм
намиста колісного звуку
тхір, коцарев

(no subject)

---
Епоха впаде –
і на вікнах
будуть дихати інші завіси.

Срібний вовк єдинорога замінить,
змія перекреслить тонку рівну лінію,
окуляри стрибнуть догори дном;
а може – все навпаки.

І мрійливі дослідники запитають:
«Ну куди ж так безслідно зник
той милий картатий орнамент?
Де розтала крейда на вивісках?
А ще ж зачіска із такою назвою,
як її, чорт забирай?».

А ти пальцем торкнешся
дірки в стіні
та згадаєш момент переходу,
точку нейтральності,
золотий перетин байдужості,
знак невагомості,
мить під час дощу,
коли звук його крапель
стає чути гірше,
ніж шурхіт машинних шин.

Чи земля, чи хмара зітхне –
то проїде світом невловним
загибла епоха,
щоб одного чудового дня
вистрибнути знов
у грайливій нестримній силі,
мов Венера, що обганяє Місяць
і дає кришталевий салют.
тхір, коцарев

(no subject)

---
коли ти ішла на багато годин
застібаючи рвучко плаща
вітер здійнятий видував твій акцент
із моєї фонетики
видував діалект літа
з парків і полів із пахких історій
а натомість із куп сухих листя вилазила осінь
сонним котом укритим рослинним непотребом

й ті хто били всі ці місяці на пагорбах
над річками стіни скляних будинків
і ніяк не могли розбити
тепер нарешті стояли в уламках дзеркал пляшок лампочок
осягаючи що ці скельця –
їхня остання спадщина

листок-футурист
напівжовтий напівзелений
ти не боявся нічого
листок-біполярник
ти летів тільки вгору

де хотіли стати вінцем
боривітер і два круки
у своїй баталії
де метались у танці вирізані
чоловічки з паперу запахів
куди я услід викидав рукав –
запустити ще один вітер

і зі звуків моїх
з трьох басейнів річок
виростали інакші звуки
тхір, коцарев

(no subject)

---
у джинсах без дірки на коліні
фантомна діра
тіло рветься на волю
шрам облизує губи

у маленькому автобусі
у великих вікнах
швидко гортаються сторінки з паперу
роману формалістичного
про пунктирну подорож сонця
поміж гілками дерев

парасолька живе власним життям

спіймаєш чи не спіймаєш на плече
голову сусідки сонної
а все одно залишились якісь нещасні
132 повороти –
і внизу завмерло у танці море
що в ньому плаває дірка
й сміється

тхір, коцарев

ЕКСКУРСІЯ КИНУТИМ ДАЧНИМ СЕЛИЩЕМ

молиться трава богу травиному

в безмірі своєї тюрми
тут між лісом і полем
де стікає потом думок екскурсія –

за зразком прогулянок
останніми бараками зогнилими
ГУЛАГу в діловитій тундрі
чи по переможених кедрами
збудованих зеками рейках
ми робимо рейд
напівпокинутим дачним селищем

і всміхаємось артефактам –
дошкам парканів розтрісканим вигорілим
до благородного срібла
іржавому колючому дроту
забутій руці лопати
здичавілій малині
недобудованому котеджу
зошиту без жодної позначки

вони ніби пишаються цією схожістю
уявні сторожові пекінеси кропивні периметри
а ми тільки знов сміємося
іронічно їх ледь гладимо
разом із лагідним
центральноукраїнським сонечком

аж поки десь збоку не блимне
очима котячими
обліпиха
там справа за хвірткою
чи ось в осерді колючого дроту
при гілці іржі
де змивалося десятиліттями піт
у черепі миші
і з другого боку
і з третього
й з п’ятого

зблискує помаранчево обліпиха
снайперкою стукачкою партизанкою
тулиться до чистотілу
стискає в кулак ягоди
зате випростовується зневажливо
в полі на схилі
де не сміє ніхто
вивищуватись понад цикорій

відступаючи
через отвір хрусткий
заспокоюємось
видихаємо все назустріч двом смугам
дороги ґрунтової
і здається рухаємось
поки нечутно стискає петлю металеву
лагідне
центральноукраїнське сонечко

тхір, коцарев

ДЕРЖПРОМ

харківська поетка й харківський поет
з різних кінців міста
з’їздяться на небесного кольору
станцію метро «Держпром»

виходять на поверхню
дивляться на будинок Держпром
згадують рахують усі вірші
написані про Держпром
рахують власні вірші
написані про Держпром
вирішують більше не писати
віршів про Держпром

і розходяться геть
прямими кутами всіх кольорів

не помітивши
що випадково з’явився
ще один
вірш про Держпром
тхір, коцарев

(no subject)

---
місяць пливе випливає з півдня –
мандрований клітор
світить тут збоку немов на допиті
заважає
сміятися душу
з зоряних дірочок

надінь кепочку –
буде темніше
буде смішніше
тхір, коцарев

(no subject)

---
Нові зачіски школярів –
мов нові вбрання королів.

Вересень
розпочинають, вітаючись нескінченно,
вересень починається в’язко,
вкусити лінується, впійманий в квітку долоні.
Але день,
але день, ще день –

і в глибині прокинеться звіреня
з присмаком залізяччя,
прокинеться запах і рух,
невидимі заворушаться пальці.

На площини й прямі
грайливо так, загадково
ляжуть карти тонів,
а передпліччя бадьоро стиснуть
браслети кольорів.