Два роки тому
Два роки тому закінчилося моє 3-місячне перебування в Кракові. Я сів на потяг Краків-Перемишль і відвалив. Потяг був усмерть повний людей, що їхали на вихідні й на канікули додому з Кракова, тож я мусив стояти в коридорі й дивився, як повз мене пропливав дальній центр міста. Я стояв і радів, що їду додому, але переймався, чи побачу колись знову це місто. "Не тим переймаєшся", - посміхався до мене секонд-хенд біля єврейського цвинтаря, та я тоді ще не чув.

Відтоді реальність кілька разів перекидалася з ніг на голову. Причому, хитра, коли перекидалася кожного наступного разу, то не поверталася на вихідні позиції, як можна було би подумати, а ще більше заплутувалась у дивній спіралі.

У Перемишлі я пройшов прикордонний контроль і сів на київський потяг. На пероні донеччанка цілувалася взасос зі своїм, як вона про нього потім казала, "двоюрідним братом". У вагоні я познайомився і з нею, і з дніпропетровським поляком, і з краківсько-львівським вірменином. Останні двоє намагалися споїти мене горілкою, а коли це не вдалося, вірменин подарував мені блок цигарок. Потім я розмовляв у тамбурі зі студентками якогось універу в Катовіцах і переконував їх, що торгую в Кракові наркотиками, а вони начебто вірили:). Ще я бачив там англійця, з яким провідниця цього міжнародного поїзда намагалася порозумітися на українсько-російському суржику.

А потім я приїхав додому, якийсь веселий і дурнуватий:).

У кожному разі, було так:


а стало так:


Але не втрачатиму надії ще побувати в чудовому Кракові:)