Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого

коротке то любов і довге то любов

ШЛАГБАУМ
тхір, коцарев
olehkots
Хмари злітались, мов
медом намазано,
вітер носився
зеленою мухою по вбиральні –
це наближалася –
дика злива,
буревій,
мішок із гуашшю на голову,
град
і взагалі.

Тому кішки ховалися
по чужих сараях,
собаки –
попід навісами,
люди тікали,
а хто не мали де втекти,
ховали голови у пакет
з супермаркету АТБ.

Кущі повзли
в бік бомбосховища,
дерева в покорі
вклонялися,
пориви вітру піднімали
пелюстки з землі,
наче монети,
і перші краплі
грались у квача.

Миготіло,
поспішало, тремтіло –
і лиш один чоловік
посеред цього всього
спокійно собі
фарбував
шлагбаум.

- А що, - казав він, -
хай собі казиться все,
хай заливає землю
дощами та
яйцями крижаними,
хай вітер збирає букети
дерев
і дахами гуляє в карти,
хай все перекинеться,
хай полетить шкереберть,
зате коли цілий світ
загине й воскресне,
посеред умитого
та розтріпаного
нового життя
стоятиме
пофарбований гарний шлагбаум.
Tags:

ДІД НА СОНЦІ
тхір, коцарев
olehkots
рип вишневого стовбура
в оці літак
у руці біле золото
для суперечки з бджолою
і дід на сонці
і дід на сонці
і ще раз дід на сонці
Tags:

НАРЕШТІ НАПИСАВ НОРМАЛЬНОГО РИМОВАНОГО ВІРША
тхір, коцарев
olehkots
моя лимонни-
ця!
моя лимонни-
ця!
з тобою хоче-
ться
хурдели-
ться!

моя лимонни-
ця!
моя лимонни-
ця!
так весна
ця
нам до ли-
ця!

от молодець нарешті написав
нормального римованого вірша
Tags:

ПОРІВНЯЛЬНЕ ПАРКАНОЗНАВСТВО
тхір, коцарев
olehkots
Навіть у цьому виявляються
Регіональні особливості –
В парканах:
У наших краях, що на притоках лівих
Річки Дніпро,
Ставлять паркани високі, глухі, непроникні,
Без отворів,
Зеленого чи червоного кольору,
А то й із дашком над воротами.

А ось у цьому місті
Паркани грають роль радше символів,
Низенькі, прозорі,
Вони просто межі
Прокреслили й вималювали.

Тож сидиш собі
У розлитому сонці на лавці
Й знаєш:
- хто в якому халаті;
- скільки пакетів целофанових
хто везе на цвинтар на проводи;
- як живеться у білій хатці,
котра є тлом для чотирьох тюльпанів;
- висоту вуликів триповерхових.

Погляд твій – справжній кіт,
Він двори за дворами
Минає наскрізь,
Ігнорує припнутих собак нешкідливий гавкіт,
Квітне дахами, підвалами і деревами.

Хто ж тебе покарає
За підглядання
В цьому наївному краї?
Та хоч би й вони:
Від кордону між небом сірим і синім
Хмари-соми підпливають близько
До дна
Та повільно, але неминуче
Вусами нас шмагають,
Ще,
І ще,
І ще раз шмагають.
Tags:

ВІТЕР
тхір, коцарев
olehkots
Сині футбольні ворота –
З них у супроводі
Музичного світлофора,
В супроводі вишневих сніжинок
Сідають птахи у вітер швидкий,
Наче у поїзд.

Але багато з них
Пошкодують:
Вітер сьогодні прослідує
Без проміжних зупинок.

Обережно,
Двері зачиняються,
Бувайте,
Сині футбольні ворота!
Tags:

19 КВІТНЯ, 1917-2017
тхір, коцарев
olehkots
До ста років бабуся Валерія
у форматі нашому не дожила
якусь десятку із копійками,
та сьогодні вже можна з чистою совістю
їй у жертву принести
келих червоного,

яке вона любила,
пардон,
яке вона любить.

Мало що може бути ефектніш,
ніж
народитися у сімнадцятому,
ніж
стати одноліткою
таких пригод
(а ніж – старий срібний ніж десь погубився).

Посмикавши у дитинстві
гостру каску
німецького офіцера,
вдихнувши повітря
канонад, руїн, прапорів калейдоскопів,
негайних сексуальних реформ людини,
крихких стрічок вікон,
пласких дахів
нової архітектури,
порожніх залів нової драми,
пострілів з хлопавок нової літератури,
вдихнувши все це повітря,
вона плечима знизала
і зачинила до нього двері.

Краще плекати своє вікно,
краще спиратися на старі добрі колони,
краще бути, ніж мати, а передусім – ніж не бути,
краще вчувати спиною, як пропливають річкою
трупи своїх і чужих,
але не дивитися,
щоб вони не ожили.

Лякана стільки разів,
бабуся Валерія вже не боялась нічого,
лізла сміливо на столик садовий,
сміливо з нього падала,
але не падала вбік на шляху
великих, гострих і злих –
і тільки двері,
двері мали в порядку перебувати,
ці зачинені –
ці відчинені –
щоб молитву даремно ніхто не слухав,
щоб там, де слова поховано
під мавзолеєм брил,
війною накиданих,
залишалось повітря,

щоб у світі варення з троянд
процеси повзли у призначений нею бік.

Мої перші дитячі лайки –
«суча дочка» і «проститутка» -
від бабусі Валерії,
але й вибачати
в неї теж було можна вчитися:
скільки брат її не забував
про сьогоднішній день народження,
скільки не насміхався,
скільки не зникав
у дурні невідомі темряви,
а вона так його й не зреклася,
як пропонував у першому
листі після наради, як її там, особливої –
та все писала, писала, писала
в зелене місто Тайшет…

Квітень. Починають з’їздитися
люди після Великодня,
неохоче, немов на похорон,

обіцянки квітня – цяцянки,
але з часом він їх завжди
виконує,
доп’ю зараз келиха
і примружуся
гостро, як бабуся Валерія,
та про ще один рік скажу
її улюблену приказку:
«не вмер,
так
здох».
Tags:

(no subject)
тхір, коцарев
olehkots
***
чергове відродження всього
відбувається в тиші
ледь порушеній
падінням пелюстки
і шорхотом кігтя сокола
який злітає з дерева

океанічні хмари
грають із сонцем
у якусь незрозумілу гру
й радісний промінь
болісно прорізає
м’яку водяну фактуру
розриває хмару
щоб долити в піалу калюжі
ще трохи життя

бо життя і -родження
від- за- на-
це завжди поділ
а відтак розрубання
прорив вихід порушення
й саме тому ніхто не поспішає
склеїти остаточно
шматочки Адама
схожі на пошматовану книгу
або доходити витоків
розплутувати нитку

щось починається
чи то дощ
чи картопля шкварчить і смажиться
й годинник так хотів утекти
що став тікати
Tags:

СВЯТО
тхір, коцарев
olehkots
Свято – штука щедра,
Ні для кого не пошкодує шансів.
Кому спокій, кому прогулянка,
Кому котлет валуни суворі,
А в дяді Жори своя радість:
На пустому базарчику
Сісти з пляханом за прилавок,
Пити
Й уявляти себе продавчихою –
Жінкою в хустці строкатій,
Як квітнева квіткова галявина,
В колготах з ріллею,
Проораною уявним трактором,
Жінкою, в якої можна купити
Яйця, молоко і Посинілого Птаха –
Нарешті дядя Жора може
Трохи побути собою.
Tags:

РЕАЛІЗМ
тхір, коцарев
olehkots
Крихти хліба в твоєму волоссі –
Зірки сірі в каштановім небі.

«Дістати зірку з неба» -
Це зазвичай романтична абстракція,
Мрія сентиментальна
Про ідеал нездійсненний,
Але в нашому випадку
Це чистісінький
Реалізм:
Один рух –
І обидві зірки
Вже лежать на моїй долоні.

Питання лише, навіщо.
Втім, із реалізмом
Воно завжди так.

Зате пасують крихти ці
До шнурівок
На улюблених чобітках.
Tags:

ПРИТУЛЯЮЧИСЬ
тхір, коцарев
olehkots
На всьому світі
стоїть печатка «Не притулятися!»,
а з землі смарагдово-примолоченої
виростає сіре клоччя,
чагарники
та торішні стебла.

Швидко минає світ за коліями,
ось у лісі
застібає ремінь
жінка вся в синьому,
схожа на квітку печіночниці,
а ось безіменна станція
дихає тільки самотнім велосипедистом.

Ближче до Фастова
чоловік у вузьких чорних штанях
і зелених глянцевих черевиках,
чоловік, що порушив заповідь
і притулився,
ворожити почне на цистернах
зустрічного потяга –
подзвонити ще раз
чи не подзвонити?

Але дощик розмиє цистерни,
і він зіб’ється –
доведеться самому вирішувати,
а це зовсім не просто
у вузьких чорних штанях,
у зелених глянцевих черевиках,
зовсім не просто,
притуляючись.
Tags:

?

Log in