Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого

коротке то любов і довге то любов

(no subject)
тхір, коцарев
olehkots
***
Ліхтар заблукав у гілках.

Пофарбуй візерунки їхні
льодовою фарбою -
щоб ніколи звідси не вибрався.

Продмухни у сферу його
жовток яєчний -
хай світить і світить довіку
з крижаного свого гнізда.
Tags:

РОДИННА СТАНЦІЯ
тхір, коцарев
olehkots
Слухай різницю
слів «родинне» і «рідне».

Це як відбиття в трохи гнутому дзеркалі,
як відлуння м’ячика для пінг-понгу
у величезному залі порожньому,
щойно схололому.

Слово «рідне» стрибає горобцем,
а «родинне» біжить котом,
викликаючи усмішки.

І коли ти притулишся
до нічновагонного скла,
зрозумієш:
так,
це воно,
«родинне» -

Це край, у якому ти не народжувався,
але з якого походиш,
а відтак,
морочиш тут усім голову
історіями
своїх двоюрідних пра-пра-тіток
і забутими назвами неіснуючих місць.

Це діалект, якому ти заглядаєш до рота,
й повторюєш подумки
окремі слова, щоб одразу ж забути,
вимова, що її можна
лише спародіювати,

Це лісові смуги,
між якими сховалася
нерухома річка під назвою Вир,
влітку – позеленіле вигнуте дзеркало
в тіні збудженої
залізниці неодруженої,

Це пам’ять
про переходи у задзеркалля кордону,
на якому
глибоко зеленіє срібло води,
про пригоди у світі песиголовців –
без-
посередніх твоїх родичів.

Це намацування
довгої дороги в полях,
дороги в повітрі,
відгадування
озер і вовків,
плавання в архітектурі
вікон видовжених коло станції.

Це торкання
темних,
темних,
темних
цеглин
і гострих,
гострих,
гострих
стеблин.

Невиразний звук. Мікрофон. Оголошення на вокзалі незабутня інтонація –
і твій поїзд рушає далі,
стоянка була недовга,
кілька будівель,
стовпи,
завмерлі цистерни,
міст –
і знов мітли дерев
метуть і метуть небо,
метуть і метуть,
метуть і метуть
хоч, здається,
куди вже чистіше?
Tags:

ФЛІРТ
тхір, коцарев
olehkots
«Якби існували сірі пухнасті яблука-груші,
ти була б однією з них
і, певно ж, найкращою», -

сказав я невідомій пташці,
котра сиділа на гілці
ще менш відомого дерева,

і міг би й далі
говорити компліменти,

але вона перелетіла
на шипшину
дзьобати зсохлі її новорічні іграшки.

Шипшину я знав.
Пташку вже теж.
Стало нецікаво.
Tags:

КИНУТІ БАШТИ ГОЛУБ’ЯТЕНЬ
тхір, коцарев
olehkots
Спускаючись із чудового, свіжого,
як гірська річка,
залізничного насипу,
перестрибуючи арматуру,
наближаючись до гаражів медово-іржавих,
прощаючись поглядом
із першим невиразним світелком
електрички,

ти вийдеш у двір і неодмінно наткнешся
на високу синю будівлю,
одну з розкиданих цією частиною світу
пам’яток загиблої
цивілізації голуб’ятень –
облізлу порожню фортецю,
лише зрідка відвідувану котами
й обгиджувану галками.

Що сталося з цією цивілізацією?
Як вона розчинилася?
Як із персонажа фільмів, книжок і статей
стала героїнею археології?

Ти кажеш, що знаєш легенду про це.
Я купую рогалик
і починаю слухати.

Якось давно, коли кущі ще були маленькими,
в он тієї он голуб’ятні
було відразу двоє хазяїв
і два типи мешканців.

На верхньому поверсі жили голуби,
й до них з чикушкою
вилазив дядя Аркаша,
розмовляти, пити, цілуватися.

На нижньому жили кури
тьоті Єви,
й нікому б не спало на думку
написати в соцмережах,
що курям не місце посеред міста,

тьотя Єва їхні яйця збирала просто з землі,
ніби гриби,
потім виходила,
підбирала яблука, так само з землі
й кидала одне в дядю Аркашу,

він знав, що пора додому,
злазив драбиною,
а голуби залишалися
цілуватись без нього.

Усе закінчилось того дня,
коли птахи змішалися.
Хто до кого проліз, мовчить історія:
голуб до курей,
голубка до півня,
курка злетіла на другий поверх
чи півень,
але з особливого яйця
кольору гаражів, саме тоді зіржавілих,
народився гібрид, химерна жар-птиця,
а може, якийсь Гамаюн,

вона
спалахнула крильми,
і хвилею повітря
вибило вікна у гастрономі,
погнуло гірку на дитячім майданчику,
проломило дах на меблевій фабриці,
розцеглинило паркан у школі.

Піднялася птаха в повітря,
й за нею рушили всі
мешканці голуб’ятень,
узявши з собою як виняток
курей і півня з першого поверху,
тільки ті голуби лишилися,
що жили собі абиде по горищах,
кружляли тепер з горобцями,
аж потім і горобців
стали витісняти омелюхи,

а голуб’ятні стояли тепер
кинутими родовими вежами,
й нема більш на світі
ані Аркаші, ні Єви,

тільки одного разу виліз хтось
на другий поверх,
намалював сердечко
помадою,
і треба ж,
помада тримається краще за фарбу –
підсумувала ти.

А я замислився,
не знаючи,
вірити або ні,
поки не побачив,
що ларьок, де купив рогалик,
називається «Гамаюн»,
і тоді повірив,
і попу рогалика
віддав
якійсь пташці,
Бог уже розбере, якій.
Tags:

(no subject)
тхір, коцарев
olehkots
***
чорногуза
гніздо
влітку
кожен
легко побачить десятки разів:
на трасі, й на хаті, й де там іще
вони свої гнізда садять.

узимку –
зовсім інша справа,
дуже рідко коли їх помітиш,
і тільки у ці моменти
зрозумієш,
що зима на зиму
сама чорногузом стала:
на трасі, й на полі, й на лісі
чи де там іще
вона свої гнізда розклала.
Tags:

ДЕСТРОЙ
тхір, коцарев
olehkots
Чи є щось краще за
хуртовину між порожніх базарних рядів?
За погойдування
ліхтарів
над рундуками,
за поїдені снігом вивіски,
за картоплину забуту
й за охоронця ринку –
він іде повільно і не встигає
слідів залишити:
так стрімко їх
замела хуртовина.

Чи є щось краще за
тихий рваний колючий дріт
на заводському паркані,
коли на чорну його сніжинку
сідає сніжинка біла?
Коли ти став сміливим,
як сто сніжинок,
і теж не боїшся
зазирнути у привідчинені двері
старого розбитого корпусу,
коли п’єш,
просиш запам’ятатися
старі інструкції з безпеки,
малюнок пилюки – пилюнок – на вікнах,
коли тихо кинеш сніжку
в будку, де охорона
п’є чай, слухає радіо
й не чує нічого,
навіть власного подиху
права не має чути,
але така вже служба.

Чи є щось краще за слід котячий,
що перерізав шию, відрізав голову
присипаному першим снігом
вузлу залізничному
із вісімнадцяти колій?

Краще за свічку ще засвітло
між чорним горищем
і білою черепицею
будиночка
в старому районі міста?

Краще за поле,
повністю сніжне до рівноти,
де ти стоїш і знаєш:
ніби нічого нема, але саме тут
під білим тортом ховається
давно непрацююча і закинута
система
меліораційних каналів?
За поле,
де стоїш ти один,
де двоє,
де четверо,
де троє,
дестрой.
Tags:

ГАДЮЧКИ
тхір, коцарев
olehkots
Як ви спали на лавах
церковного двору у Східниці,
колискову виспівували вам
гадючки,
й ви хропли,
перехроплюючи самий грім,
борюкаючись, отже,
із Перуном, мов Якови.

Як ховались від злив
під дашком дерев’яної церкви,
то мовчала з каміння чужа тут дзвіниця,
з океану бароко закинута,
а гадючки, у дошках пригрівшись,
об цвяхи все безстрашно терлися.
Tags:

МОДА
тхір, коцарев
olehkots
Як ти бігла за дерев’яною парасолькою!
Як купляла цукерку з турецькою буквою Ü!
І як він закохується в молоду студентку
З макіяжем якнаймоднішим,
Важким, неминучим, мов залізниця додому!

Дехто моду лише зневажає,
Але ж подивись:
Мода змушує щиро і безкорисливо,
Віддано й безнадійно, як пурпуровий туман,
Любити таку дурню,
Що, здавалось, ніколи ніхто не полюбить –

Безголосого співака,
Незугарний будинок,
Вчительку економіки,
Вивіску з написом крейдою
Чи чобітки волохаті.

Мода – прихисток безпричинності,
Мода – порошок любові,
Мода – вирій, в який відлітають клоуни.
Мода вітер підніме чи осінь зупинить,
Мода навіть дозволить
Любити таку дивну штуку,
Як я.
 
Tags:

КРЕЙДА
тхір, коцарев
olehkots
у супермаркеті
побачив що в незнайомої жінки
спина вимазана
крейдою
сказав їй про це
і довго торкнувся спини пальцем
вона озирнулася
щоб витерти
але крейда
зникла

ми засміялись
і так дізналися
що в супермаркеті є вікно
і що на вулиці розвиднилося
Tags:

(no subject)
тхір, коцарев
olehkots
***
у церкві мили підлогу
дошки кольором серця рипіли
люди мовчали в куточках із пилом
та слухали дзвін відра дзвін довго

у церкві світлі і темні площини
влягалися сферами банками з медом
беззубі ключі працювали ледь-ледве
і плавала в темній воді сніжинка
Tags:

?

Log in